Мармурова тканина, що ніби злітає від вітру, і пальці, які вгрузають у стегно так, наче камінь піддається натиску — саме на цих деталях відвідувачі римських галерей зазвичай зупиняються надовго. Різниця з ренесансними статуями помітна навіть недосвідченому оку: тут ніхто не стоїть спокійно. Ми розберемо, чому майстри XVII століття відмовилися від врівноваженості, за якими ознаками впізнають цей стиль і які роботи варто побачити наживо.
Як з’явилася скульптура бароко
Стиль народився в Римі наприкінці XVI століття, і причини були не лише художні. Після Тридентського собору католицька церква шукала спосіб повернути вплив, і мистецтво стало для цього робочим інструментом. Від образу вимагали не роздумів, а миттєвого емоційного удару.
Ренесанс залишив по собі ідеал спокійної гармонії. Наступне покоління різьбярів отримало бездоганну технічну школу, але вирішило спрямувати її на протилежне завдання — показати людину в момент найвищої напруги.
Змінилося й місце статуї в просторі. Її перестали сприймати як самодостатній об’єкт і почали проєктувати разом із нішею, вівтарем чи фонтаном. Освітлення, вода, архітектурне тло — усе працювало на єдиний ефект.
Мистецтво починається там, де майстер перестає копіювати побачене й починає передавати пережите.
Різниця між ренесансом і бароко
Найпростіше зрозуміти новий підхід через порівняння. Ренесансна фігура зазвичай замкнена в уявний прямокутник, барокова з нього виривається.
| Ознака | Ренесанс | Бароко |
|---|---|---|
| Поза | врівноважена, стійка | закручена, нестабільна |
| Момент дії | до або після події | пік події |
| Емоція | стримана, узагальнена | яскрава, конкретна |
| Погляд глядача | одна головна точка огляду | кілька рівноцінних ракурсів |
| Драпірування | спокійні складки | вихор тканини |
| Зв’язок із простором | статуя самостійна | статуя частина ансамблю |
Таблиця спрощує картину, та вона добре пояснює, чому дві мармурові фігури одного розміру справляють настільки різне враження. Далі розглянемо конкретні прийоми, якими цього досягали.
Характерні риси скульптури бароко
Стиль розпізнають за набором прийомів, які майже завжди трапляються разом. Кожен із них має цілком практичну мету — утримати увагу глядача й провести його погляд по фігурі.
Основні ознаки:
- спіральна композиція, коли тіло розвертається навколо власної осі;
- відкритий силует із руками й тканиною, що виходять за межі основного об’єму;
- зафіксована мить максимальної дії, а не пауза між рухами;
- виразна міміка з розтуленими вустами й напруженими бровами;
- глибокі підрізи в мармурі, які дають різкі тіні;
- контраст фактур — полірована шкіра поряд із шорсткою корою чи вовною;
- поєднання різних матеріалів у межах однієї роботи.
Наявність двох-трьох пунктів зі списку ще не робить статую бароковою, а от повний набір трапляється тільки в цю епоху. Тепер про два прийоми, які варто розглянути окремо.
Динаміка руху та робота зі світлом
Барокові майстри свідомо обирали найнестійкіший момент. Фігура ніби втрачає рівновагу, і глядач підсвідомо напружується разом із нею.
Світло тут не менш важливе за форму. Різьбяр прораховував, звідки в храм падатиме промінь, і робив підрізи так, щоб тінь лягала в потрібне місце. Джованні Лоренцо Берніні в капелі Корнаро навіть влаштував приховане вікно з жовтим склом — сонце в певні години підсвічує групу згори.
Ще один прийом — розрахунок на обхід. Аполлон і Дафна з галереї Боргезе змінюють сюжет залежно від кута зору. З одного боку видно погоню, з іншого вже помітно, як пальці дівчини перетворюються на гілки.
Матеріали й техніки барокових майстрів
Мармур залишався головним матеріалом, проте ставлення до нього змінилося. Камінь мали змусити виглядати як щось інше: як хмару, вогонь, шкіру чи мокру тканину.
Бронза повернулася у великі замовлення — з неї відливали балдахіни, надгробки, декор вівтарів. У північних країнах активно працювали з деревом, покриваючи різьблення левкасом і позолотою.
Часто в межах однієї композиції поєднували кольоровий мармур, білий камінь, бронзу й позолочене дерево. Такий підхід називають поліхромним, і він давав багатство, недосяжне для однорідного матеріалу.
Камінь не має власного характеру, доки різець не навчить його дихати.
Відомі майстри скульптури бароко
За стилем стоять кілька дуже різних постатей. Одні працювали на пап і королів, інші майже все життя провели в межах однієї провінції.
Джованні Лоренцо Берніні
Берніні прожив 81 рік і фактично сформував вигляд барокового Рима. Він почав рано: «Викрадення Прозерпіни» завершене, коли авторові було близько двадцяти чотирьох років.
Найвідоміша його робота — «Екстаз святої Терези» в церкві Санта-Марія-делла-Вітторія, створена між 1647 і 1652 роками. Група показує момент видіння: свята відкинулася назад, тканина вирує, промені з позолоченої бронзи спускаються згори.
Берніні працював і як архітектор. Колонада перед собором Святого Петра, фонтан Чотирьох річок на площі Навона, балдахін над вівтарем — усе це проєкти однієї людини або її майстерні.
Алессандро Альгарді та Франческо Борроміні
Альгарді був головним суперником Берніні в Римі й тримався стриманішої манери. Його рельєф «Зустріч Лева Великого з Аттілою» в соборі Святого Петра має понад сім метрів висоти й вважається одним із найбільших мармурових рельєфів свого часу.
Борроміні відомий передусім як архітектор, однак його підхід до пластики вплинув на цілі покоління різьбярів. Він працював зі стіною як зі скульптурною масою, і межа між архітектурою та рельєфом у його церквах фактично зникає.
Європейські школи поза Італією
В Іспанії розвинулася окрема традиція розписної дерев’яної скульптури. Грегоріо Фернандес і Хуан Мартінес Монтаньєс створювали фігури для процесій, які розфарбовували до повної ілюзії живого тіла.
У Франції стиль став стриманішим і придворним. Ф’єр Пюже й Антуан Куазевокс працювали для Версаля, де надмірна емоція вважалася поганим тоном.
На українських землях бароко залишило помітний слід у різьбленні іконостасів. Майстри львівської та жовківської шкіл покривали дерев’яні конструкції наскрізним рослинним орнаментом і позолотою. Богородчанський іконостас, виконаний Йовом Кондзелевичем на початку XVIII століття, показує цю традицію на повну силу.
Приклади робіт, які варто побачити
Кілька конкретних об’єктів дають краще уявлення про стиль, ніж будь-який опис. Ось порядок, у якому їх зручно розглядати.
- «Давид» Берніні в галереї Боргезе — фігура в момент кидка, з прикушеною губою й закрученим корпусом.
- «Аполлон і Дафна» там само — сцена перетворення, де листя виростає просто з пальців.
- «Екстаз святої Терези» в Санта-Марія-делла-Вітторія — цілісний ансамбль зі світлом і глядацькими ложами.
- Фонтан Чотирьох річок на площі Навона — чотири алегорії довкола єгипетського обеліска.
- «Мертвий Христос» Грегоріо Фернандеса в Вальядоліді — приклад іспанської розписної традиції.
- Скульптури Йоганна Георга Пінзеля у львівському музеї — пізнє бароко з майже танцювальною пластикою фігур.
Останній пункт особливо цікавий для нас: роботи Пінзеля виставлялися в паризькому Луврі, і європейська критика заговорила про майстра як про самостійне явище. Якщо будете у Львові, залиште на цю невелику експозицію хоча б годину.
Як розпізнати барокову скульптуру
Простий порядок дій допоможе визначити стиль за пару хвилин, навіть без підпису на табличці.
- Подивіться на вісь тіла: якщо плечі й стегна розвернуті в різні боки, це вже сигнал.
- Знайдіть точку опори й перевірте, чи виглядає поза стійкою.
- Оцініть тканину — у бароко вона майже завжди рухається.
- Придивіться до обличчя: розтулені вуста й напружений погляд вказують на пік емоції.
- Обійдіть фігуру навколо й перевірте, чи змінюється враження з різних боків.
Метод не універсальний, бо пізній класицизм інколи запозичував ті самі прийоми. Проте для більшості музейних залів він працює безвідмовно.
Епоха, що тривала близько ста п’ятдесяти років, змінила саме уявлення про те, чим може бути статуя. Замість спокійного ідеалу з’явилася зафіксована мить із диханням, рухом і болем. Наступного разу в музеї спробуйте обійти барокову фігуру повільно, зупиняючись кожні кілька кроків. Дуже ймовірно, що з нового ракурсу ви побачите сюжет, якого не помітили спочатку.
